Paris

malyna_marcin


просто ми божевільні іскателькі іноземних придурків і Львівських пригод!!!


ведмеді, вази, ключі та море
Paris
malyna_marcin
Поїздка в Кам"янець-Подільський була настільки емоційна та зворушлива, що повертаючись додому не хотілось навіть розмовляти, адже голова була переповнена враженнями та думками. Вона більш була схожа на якійсь емоційний вибух, після якого залишилась посмішка, яка от вже майже добу не сходить з мого обличчя. Напевно корисно інколи дозволяти собі недозволене...

солодкий присмак очікування
Paris
malyna_marcin
Цей грьобаний ремонт виносить мені мозок, проте вже через пару тижнів ми зможемо в"їхати в новеньку, чистеньку, і головне, НАШУ власну квартиру, в 132кв.м. особистого простору та довгого очікування. А зараз лишається тільки боротися з прорабами, вирішувати купу дрібних справ та визначатися з датою переїзду. Попереду новосілля, голосні посиденьки та купівля неймовірнорної кількості різних необхідних та корисних речей. Але солодкий присмак очікування вже сьогодні зносить дах...

зі свіжими уявленнями
Paris
malyna_marcin
все колись мало скінчитись і залишитись у минулому. З"їли, переварили і викинули... Нарешті...

Весна... Як я люблю цю пору року. Все змінюється на краще. В моєму випадку ця весна - це суцільні зміни. Стільки всього хорошого і доброго, стільки позитиву і гарного настрою, енергії та радощів. Я отримала стільки всього, що й годі ще жалітись на життя. Нарешті у мене з"явилось те, про що я дуже довго мріяла. Тепер можна смакувати кожен сантиметр щастя з лінійкою та кольоровими олівцями. А ще я зустріла тих, кого мені так бракувало. І все одразу помінялось, навіть думки синхронізувались. У мене багато планів і думок, мрій та задумок, які хочеться реалізовувати.  Дуже хочеться дихати на повні груди, гуляти містом, багато фотографуватися, сміятись, валятись у зеленій траві, читати гарні вірші, їздити туди, куди нас завжди тягне, пити каву обов"язково з вершками та одягатись в яскраві кольори.

І так солодко і так затишно, що хочеться, щоб так було завжди.

сумний 2010
Paris
malyna_marcin
Оце я давно нічого не писала - останній пост десь в квітні. До Нового року кілька днів, напевно час підбивати підсумки, аналізувати що було, а чого ні, що встигла, а що прогавила. Отже...

Тепер я точно знаю, що зустрічати Новий рік в туалеті категорично неможна. Як зустрінеш, так і проведеш! От він у мене так і пройшов - з соплями і сльозами. Весь рік був конченним, адже була клята-заєбуча робота. Повна відсутність вільного часу, ані хвилинки для себе. Майже не було вихідних. Про відпустку і інші прєлєсті жизні я взагалі мовчу.  Ми не поїхали туди, куди планували. Ми взагалі майже нікуди не виїжджали . Жодного фесту, звичайної подорожі в інші місто - нічого, абсолютно нічого. Було багато лайна, типу такої втоми, від якої я спокійно могла спати стоячи в маршрутці. Втоми, від якої трусились руки і зникало бажання взагалі вставати з ліжка. Я жодного разу за літо не була на морі, я не була на жодному фесті, крім форуму; і я впринципи нікого, крім своїх співробітників не бачила. Я отримала такий життєвий урок із-за роботи, який же дуже багато часу буде викликати у мене агресію. Я точно знаю, що мої нерви зовсмі не такі, як були колись, і дивлюсь я на цей світ абсолютно іншими очима. Я менше довіряю, і хочу бачити біля себе лише певну кількість осіб. Тепер я знаю, які вони справжні друзі, і як важливо, коли вони з тобою не лише щоб побухать і поржать. Я дізналась як страшно за їх життя, в деяких ситуаціях, і як може бути нестрашно, коли ви поруч і вам загрожує щось дуже серйозне, Боб наприклад. І які б у нас не були проблеми, хвороби і неприємності - ми знаємо, що нас може об"єднати лише одна пісня. Яку ми співаємо в перуках, на сходах і з гуталіном в руках. І вже ніщо не зможе зіпсувати цей звязок, який існує, боюсь навіть подумати, скільки років.

Я точно знаю, що 2011 рік буде ахуєнним, адже зустрічати ми його будемо там, де нам завжди тепло і затишно. У тій квартирі, яку я страшено люблю от вже років 5. Де було стільки випито і виплакано, де народжувались самі геніальні і креативні ідеї, де між сварками було стільки кохання, що цього би вистачило, запалити знов сонце, якщо воно раптом згасне. Ми будемо говорити лише те, що насправді думаємо і тримати один одного в гарячих обіймах і збирати "гамбрінуси і кафе-ластівки". І президента цього року не буде, бо ми його не обирали і ці тупі привітання не для нас.

Дякую всім, хто був зі мною цього року, і тим, кого не було - це було знаково. Особливо дякую тобі, ти і сам знаєш, що це сказано саме тобі... що витримав цей надважкий рік, що не вбив мене, терпів мої витівки, і був майже 24 години на добу поруч.  Доглядав за мною, підтримув, переживав зі мною, і став частинкою мене. Саме тою частиною, без якої моя життєдіяльність вже неможлива. Я кохаю тебе!

З наступаючими!

весна...
Paris
malyna_marcin
Ааааа, невже нарешті весна? Я так довго чекала цього ніжного сонечка! Мені б побільше часу на весну... Робота забирає все - сили, бажання і головне СОН, а я без нього, як відомо, існую дуже уявно. Минулі вихідні відкрили якісь шалені нові горизонти, нарешті привели мене в вертикальний стан, отже захотілось багато гуляти, шалених поїздок, зустрічей, танців, цікавих книжок, прощань і вітань, одним словом, бурхливого життя. Черговий раз переконуюсь, що Харків - це чудове і чарівне місто, а люди які мене оточують там дуже "свої". Погодка теж не підкачала, а танці були такі гарячі, що весь наступний тиждень починався в посмішки і дикого реготу при згадці про це шалене дійство. А зараз я ледве утримую свою дупцю на роботі, бо мене від променів сонця наче буревієм виносить з вікна. Передчуваю, що це лише початок... Тримайте мене, бо я перетворююсь в якусь дивну істоту, яка пересиділа явно вдома, а зараз прагне всього і побільше... Усмішок Вам і гарного настрою! Всіх люблю...


(no subject)
Paris
malyna_marcin
Ніхуя час не лікує...  
Рік пройшов, а наче це ще вчора було.
Так само боляче, і так само страшно...

К, Ж, О і С присвячується....
Paris
malyna_marcin
Так дивно зникати звідси, де відомий кожен міліметр, кожна дрібничка, кожен погляд і посмішка. Так швидко до всього звикаєш, а ще швидше вбираєш в себе мов губка. Страшенно не хочеться прощатись, взагалі ненавиджу прощання - все ж таки нічого не має змінитись, все залишається так само, не буде лише моєї присутності. Тут пожен погляд, навіть недобрий і засмучений - любий і теплий, тому що саме це і є сім"я, але ж час робити кроки вперед і щось змінювати, навіть якщо це дуже складно і боляче. Тут я відчула себе потрібною, навчилось багатьом речам - раділа, була щаслива, сумувала, мовчала, слухала, відчувала, уявляла, спостерігала, керувала, існувала, в кінці кінців. Я вдячна тим, хто був весь час поруч, хто зробив мене такою, якою я є зараз - це були складні, але надзвичайно корисні і приємні уроки. Сльози прориваються, але я знаю, що їх треба стримати. Покидати сім"ю з якою пройшла дуже багато приємного і стільки ж неприємного, коли це все тільки зближувало - дуже складно, хоч і треба. В житті завжди треба робити кроки вперед, іти до чогось нового, відкривати якісь нові рамки, і головне це робити з тими людьми, хто тобі близький і рідний. Дякую Вам, мої любі, бо саме Ви і стали для мене самими близькими, теплими і справжніми разом із нашими паранойями, сварками і сльозами щастя. Я люблю Вас!

.........
Paris
malyna_marcin
Треба вибиратись з цього клятого міста. Це були найгірші три тижні за останні кілька років, лише кілька приємних зустрічей, а так переважно крики, істерики, сльози та нерви, яких вже просто не залишилось. На середині тижня треба одягати масочку і валити в теплий вагончик укрзалізниці.
Ми так хотіли залізти на дах аптеки Гаєвського (будинка Русових), навіть вином закупилися, організувпавши там щось на шталт дєвішніка-старєйшин, проте за пару днів будинок згорів. Це був найпрекрасніший будинок Одеси, я все життя мріяла посидіти там з пледом, але ж ці бомжі, які в той день нас налякали назавжди позбавили цієї можливості.
Моя агресивність переходить всі межі, телефон принципіально не береться на 99% дзвоників, які на нього поступають. Дерева всі жовті, і наче чиясь жовч псує їх теплоту. А загалом хочеться, щоб  ця осінь якнайшвидше зібрала свої манатки і відпиздувала кудись подалі, бо повітря з кожним днем залишається все менше... нема чим дихати...

між пушкінською і пушкінською
Paris
malyna_marcin
Одеса... Нарешті тепла і сопняшна погода. Три дні  безвилазно сиділа вдома, припинила курити - насолоджуюсь домашньою атмосферою. Страшенно хочеться парків, жовтого листя і теплого глінтвейну. Три дні не хотілось ні з ким бачитись,а просто відсидітись під теплою ковдрою уткнувшись в книжку, а ввечері дивитись з батьками хауса. Але тепло таки прийшло, настрій покращився, і все      більше хочеться несподіваних зустрічей, вечірних посиденьок з друзями, довгих розмов до ранку з коханим та раптових поїздок  по Україні. Хочеться студентської атмосфери, але без прив"язки до універа. Є час для цього, є час все повторити...
Було б добре навчитися вкасовувати відстані і долати їх лише хвилинами, протираючи мокре від дощу скло теплими пальцями,і прокидатись із тобою поруч тоді,коли мені цього хочеться... Ми хочемо неймовірно багато зараз і негайно, не завжди розраховуючи на свої і чужі сили та можливості. Ми забагато хочемо, але неодмінно це отримуємо. Колись... Може не зараз, але хоча б до кінця цього року. Маю надію... Ми живемо в одному просторі, просто трохи далі ніж хотілось би, просто одна наша хвиля і дозволяє не втратити зв"язок між цими відстанями, і щогодинно, ні навіть щохвилинно, пускаючи теплі імпульси в скроні одна одному.
Час одягатись по-осінньому і вирушати в теплі прогулянки жовтогарячою Одесою...

: постфактум
Paris
malyna_marcin
Відпустка після Махна почалась традиціно в Одесі. Там я сподівалась погріти свою дупцю під останніми променями сонця, проте вийшло трохи інакше - відправила сестру в перший клас, брата в одинадцятий, забрала диплом, по-справжньому злякалась за друзів, відсвядкувала з Вітєю, батьками та бабусями шостий день народження сестри. Після маминого годування ми втікли до Львова на вихідні. А там промерзлись, промокли під львівськими дощами, перебираючись з однієї кав"ярні в іншу - повернулись все ж таки до дому.



За тиждень нас знов чекав Львів. Тільки вже з гарною погодою, купою книжок, неймовірною кількістю людей, літературними заходами та самим незабутнім концертом. Прокидатись в готельних номерах під перші промені сонця, цілуватись, грітись під ковдрами, міцно обіймати, щиро відчувати людину зсередини, снідати і гуляти. Ми купували книжки для мами, обговорювали всякі дурниці, підмерзали на вечірніх вулицях, а Львів як завжди був рідний і навіть трохи романтичний. Форум був виснажливий, хоч я й відвідала далеко не всі акції, які планувала, проте зустрілася з купою знайомих і друзів, ніч поезії ми відверто провели в готельному номері обговорюючі дуже важливі для нас питання. Найкращим був концерт "Собак в космосі", я не пам"ятаю, щоб мене ще десь так ковбасило, а на ранок так боліли м"язи, проте найбільше, все ж таки, болить спина від неймовірної кількості книжок, які я дивним чином на собі протягала в останній день.



Моя грєлачка поїхав в тур до інших країн, а ранки стають все більш сумними. На вихідні напевно поїду додому, кажуть там справжній оксамитовий сезон, дуже тепло і навіть в морі купатися можна. І залишиться чекати лише тиждень...
А ще я ненавиджу мобільних операторів, слабкі батареї в мобільних телефонах та ці київські осінні ранки, в яких немає присмаку кави, проте є присмак прохолодного повітря...



?

Log in