malyna_marcin

З універом все покінчено. На випускний я забила, і замість бухалова з викладачами, я звалила до Києва. 24 червня виповнився рік як я тут  живу . Разом з грєлкою ми провели чудові дні в столиці, а потім поїхали до Львова. У Львові незважаючи на спеку був крутяк, Гололь-Борделло розірвали всіх, решта учасників не надто порадували. Приємно було бачити стільки знайомих обличч з Одеси, навіть не сподівалась, що їх буде стільки. Може нарешті культурний прогрес, а?
Другий день на роботі, розібралась з транспортом і тепер точно знаю як потрапити до нового офісу . Ковтаю гаряче вуличне повітря і потрошку роздупляюся.
Всім спасибі...

Вітаю свою наймолодшу дитину semenchuk з повноліттям!!!! Тепер ти можеш голосувати на виборах і не виходити з запою, але я тобі цього не раджу, тому залишайся таким ж мега активним, позитивним і трохи дитячим, бо саме за це я тебе і люблю!!! З Днем народження!!!!!



Сильно не напивайся сьогодні, бо ми скоро приїдемо - бережи сили:)

Тепер мені хочеться лише спати........

Курва матка... Як же мене заїбав цей кончений канал АТВ. Ну просто слів вже немає. Щойно переключала канали, намагалась знайти щось пристойне для перегляду, і тут натикаюсь на цю хуйню, прошу мене вибачити за нецензурну лексику, але по-іншому я про них говорити просто не можу. Скільки можна мурижити це дебільне питання щодо цього імбецила Маркова, його не менш імбецильну партію "родина", скільки можна розказувати людям, що їх (канал і партію) пресує СБУ, а вони насправді янголи і допомогають людям? Скільки можна підіймати питання щодо Чайки, і розказувати, що саме через його смерть СБУ та Президент вирішили прикрити їх "кримінальну лавочку". Я не розумію, невже у працівників цього каналу не має хоч краплі совісті і поваги, невже їх ніхто ніколи не вчив, що про мертвих не прийнято говорити погано. Скільки можна слухати весь цей маразм? Скільки ще одеситів поведеться на цю брехливу пропаганду, на всі ці маніпулятивні "російські штучки"? Коли це вже все закінчиться? Має ж існувати хоч трохи етики, хоч трохи розуму, хіба ні? Після цього черговорого відра лайна, яке щойно намагались вилити на українців, просто хочеться плюнути в обличчя всім тим, хто є причетним до створення цих програм. Ці покидькі, в кінці програми в титрах навіть бояться залишити свої імена і прізвища, а замість них вписують зірочки. Що це таке? Страх, що за їх брехню, вони таки отримують своє? Я ніколи не бачила людей, які б так себе не поважали і опускалися настільки низько, у яких немає не те, що моральних цінностей, а взагалі нічого людського, які працюють за копійки, за це виконують всі забаганки свого керівництва і лягають під кожного, хто запропонує на пару копійок більше. Про гідність вони напевно взагалі ніколи не чули. Настільки все це огидно, що просто блювати хочеться. Цікавить тільке одне, чому цей канал не закриють? всі що погоджуються з тим, що там декламують? Про яке світле майбутнє нашої країни можна говорити, якщо навколо знакодиться ось такий розсаднік злості і ненависті до всього українського?

Диплом я таки захистила, тільки на відміну від інших мені задали не 3 питання, а всього навсього 8. Тю, подумала я, мені не звикати - без сюрпризів ми не можемо. Спершу це страшно обурило, а потім я зрозуміла, що по-іншому мабуть би не вийшло, як це так, щоб Зайцева закінчила універ і її ніхто на останок не роздратував. Цікавим моментов стало ще й те, що всі хто писали свої дипломи самі, тобто не за бабло, отримали четвірки, навіть якщо в рецензіях було написано, що претендують на оцінку відмінно. Але це вже таке... За два тижні маю державний іспит і хєрову тучу питань по рекламі і PR.

А святкували ми це традиційно брутально - з пивом і шампанським, квітами, гітарою, розмовами, поцілунками, сварками; донєцкімі, які о другій годині ночі вирішили поспівати з нами, з пам"ятником Франку, спогадами про Макса, сльозами, підворотнями, розмовами про Україну і росію, колядки і втрату традицій, з сидінням біля моря, з усмішками і любов"ю.

Дякую тобі, Бутук, що вчасно взяла мене за руку, коли всередині вже все розривалось, і за ту душевну розмову.
Думаю, ти права, що справжніх героїв Бог забирає набагато раніше, ніж  все це лайно, що навколо...

До захисту залишилось 16 годин... Мене потрошку починає тіпати, відчуваю, що зранку буде повний триндець у вигляді тремтячих рук, захриплого горла і червоних очей. Я настільки перечитала всю цю нудотіну, що в голові змішалось навіть те, що впринципі змішуватись не може. Я не пам"ятаю що написав Кара-Мурза, і чим його маніпулятивні методи відрізняються від методів Варії, з ким погоджується Богуш і кого заперечує Почепцов і блаблаблаблабла....
За словами наукового керівника завтра треба прийти в пристойному вигляді (наче зазвичай я в купальнику в універ ходжу), купити квіти і цукерочки для рецензента, хоча мені більше хочеться купити їй фаллоімітатор, хто зна - може допоможе. Після нас будуть захищатися ще студенти четвертого курсу, може вона хоч їх зайобувати не буде? Думаю, треба рятувати і своїх, і молодших, а то реакція у студентів може бути непрогнозована.
Настрій тримається на нульовій позиції, і не падає нижче тільки тому, що завтра приїде моя грєлка:)

Всьо, ушла в науку.... Якщо не з"явлюсь до кінця тижня - в маєй смєрті прашу вініть маєво рєцєнзєнта і научнава рукавадітєля....

Я знала, що колись має наступити той момент, коли хочеться вдавитися. Ще кілька днів тому я весіла в Польщі, отримувала масу задоволень від Познані, гульок, чарної фортуни, півметрових запеканок, мєга дорослих порцій салаток, красивих поляків  і веселих українців, але ж... курва... варто мені було тільки повернутися в Україну... Виявилось, що 1 червня у мене захист цього єбучого диплому. Сьогодні з"явившись в універі я послухала стільки, скільки не чула за всі 5 років навчання в цьому крисятнику. Стільки лайна і всякої іншої гавнятіни на мене ще не виливали. Спершу науковий керівник каже, що робота хороша, проте рецензент пише таку тєлєгу, що хочеться взяти кулемет і знести собі голову, чи комусь з викладачів. Я знала, що так просто і легко нічого не закінчиться, і моя кафедра обов"язково підготує якійсь подарунок на кінець, але щоб так мене роздратувати і зіпсувати настрій - це ще треба вміти. До захисту 3 дні - в голові каша і нереальна кількість негативних емоцій. Курде, коли ж це пекло закінчиться??? Щоб їм ця клята реклама і політичні маніпуляції ще уві сні кілька років приходили.... Копійчини не дам, і ніколи нікого не буду агітувати вступати в цю срань під назвою "кафедра журналістики"....

На вихідних я була в Харкові. Я починаю безмежно любити це місто, навіть з його фіговою холодною погодою, калюжами і переодичним дощем. Воно чарівне, правда... Харків насправді дуже затишний, гостинний і теплий, а може це тому що поруч була моя грєлочка.

Сьогодняшній день я провела в Одесі поруч зі своєю маленькою Ярославочкою та друзями. До потяга година - прощатися було важкувато.

Завтра я в Києві, сподіваюсь з коханою жонкою. а післязавтра...

Післязавтра я лечу країну від якою у мене пульсує в скронях, де я годинами можу мовчки гуляти вузенькими вуличками, взагалі не спати, вчитися, захоплюватись будинками, картинами, літературою; сміятись, збирати квіти, спати в тамбурі, коли в потязі немає місць; щоразу вчитись чомусь новому, вдихати нові запахи, божеволіти... Ще раз дякую sashko_nedoniy  за таку мега круту можливість. В середу я лечу в Варшаву, а звідти в Познань. Ой, як же я встигла за цим містом скучити....
Польща, Польща, Польща...
Нарешті я повертаюсь...
Аллілуя....

Я безмежно щаслива........ Дякую всім за це.....

думала, що це нереально, але ж на чергові провокації вже не повелась... ворзель розставив все по своїх місцях.
я пишаюся собою. і взагалі зараз просто фантастично круто.
от саме такої весни і хотілось. і відчувати все так. мене тягне до землі - я постійно лежу в  траві.
наді мною блакитне небо, і такі ж блакитні очі.
київ був чудовий, приїхавши в одесу розумію, що вона зачаровує.
дихаю на повні груди. смакую...
цього моменту я чекала занадто довго...

Увага, РОЗШУК!
Співробітниками ГУМВС України в Одеській області за підозрою у нанесенні тілесних ушкоджень гр. Чайці Максиму Олександровичу 1988 р.н., що мало місце 17.04.2009р. у м.Одесі по пр-ту Олександрівському,17, від яких потерпілий помер, розшукується Довгань Андрій Віталійович 28.10.1985 р.н., мешканець м.Одеса
За даним фактом порушено кримінальну справу за ознаками ст.121 ч.2 КК України.
Останній час розшукуємий був одягнений: у спортивну сіру кофту з капюшоном, джинси темного кольору, світлі кросівки.
При собі мав рюкзак зі спальним мішком. Може ночувати у скверах, парках лісосмугах.
Всім, кому відомо про місце розшукуємого прохання повідомити за телефонами: 779-42-16, 779-42-49, 722-45-42, 02 або звернутися до найближчого відділення міліції.

Зареєстрований за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, буд.52, кв. 24. Паспорт серії КК № 889658. За попередніми даними може переховуватися в Києві.

Зовнішній вигляд:

Зріст - середній (165-175 см), худорлявої статури, волосся коротке, пряме, темного кольору, очі темні, обличчя худорляве, брови вузькі, ніс з горбинкою, підборіддя – виступаюче, губи тонкі, рот та вуха – великі.

http://ostrovforum.net/showthread.php?t=1536&pag... ©

коли я сьогодні топала на вокзал за квитками до києва, на день народження своєї жонки, на вулиці світило яскраве сонце і паралельно падав дощ, тоді посміхаючись наступаючи в калюжі я зрозуміла, що я безмежно щаслива людина... кажуть, що справжні друзі завжди залишаються з тобою, коли важко, а тепер я знаю, що справжні друзі ще вміють виводити зі стану, коли дуже погано. життя прекрасне, і щоб ви мені зараз не почали доказувати - мені хочеться, щоб у мене виросли крила, тоді б я високо взлетіла в небо, облетіла всі місця, де залишились кавалки мого серця і повернулась назад, де воно пульсує найбільше - тут, зараз, з тобою...

__________________________________________________________________________________

а завтра я в Києві

Я вже й забула, що можна все кинути і поїхати на кілька днів за місто на лиман, де немає жодного зв"язку зі світом, там є лише маленька дерев"яна хата, садочок, в якому ми розбили намети, квіти, гамак, шашлики, зроблені жіночими руками;  друзі, гітара, співи, практично повна відсутність сну, розмови, жарти, сльози від сміху, білі черевики в глині, теплі спальники, міцні обійми, сонце і дощ одночасно, хмарність... Було неймовірно добре, не можу пригадати коли в останнє мені було так комфортно, так затишно і весело. Однозначно, це найкращі вихідні за останні півроку так точно. Нам не завадити мокрі дороги, даїшники та глина; нас не налякали ванна та туалет - нам просто було шалено класно. Дякую всім, хто подарував всю цю теплоту і дав розслабитись, відключивши мене на цілих дві доби від зовнішнього світу, давши пожити лише теплими емоціями...

Сьогодні вдень я пішла покласти квіти на місте,  де його вбили - всі надписи там вже замалювали, сходи вимили - залишились тільки маленьки краплі його крові. На тому місті висів лише вірш і аркуш А3 від друзів, квітів чомусь не було... Люди підходили до цього місця і читали вірш, не знаю про що вони думали в цей момент. Мені було страшно...
Ввечері Шустер-live було присвячено Максу. Мене здивувало ставлення політиків. Людину, до якого у мене давно відраза - Яворівський, був один із небагатьох тих, хто думав про те що говорить, який хоч трошки розібрався в ситуації, а також порадували онук Іллєнка та Корчик, решта уєбанів типу Кириленка, Червоненка та Шуфрича намагались перевести це в передвиборчій період Ющенка. Суки,- подумала я, легше всього розводити свою срану демагогію, таке враження, що ніхто в цій студії не розуміє, що взагалі відбувається; що для нас всіх означає його смерть. Дякую Дімі, Каті, Лєрі та Саші, які були на зв"язку зі студією з Одеси,. Ви дуже класно все сказали, я думаю, просто треба забити на цих довбойобів народообраних, які навіть за свої слова не можуть відповісти, просто залишити тільки теплі емоції і світлу пам"ять. А цьому Маркову ще згадається, відчуваю, що згадається...
В прямому ефірі було названо ім"я вбивці - Андрій Довгань, 1985 року народження, якій десь переховується. Йому,  я думаю, ще аукнеться... Впевнена....

Сьогоднішній день став промінчиком сонця серед цього жаху. Поспавши вже традиційно 2-3 години (чомусь більше не виходить), я відкрила очі вже в Одесі. Півгодини на збори - душ, підбори, сукня. В костел ми все ж таки приїхали вчасно. До хрестин ще була служба, яку мала мирно проспала, прокинувшись перед самим таїнством Хрещення. По документах мала Ярослава, але хрестити її батьки вірішили Ольгою. Для мене це була дуже приємна несподіванка, адже я до останнього не знала під яким ім"ям її будуть хрестити. Ярослава-Ольга була красунею - в вишиванці, і практично не плакала. Коли мене офіційно назвали хрещеною мамою, і поклали мені на руки малу - вона почала строїти глазкі священику, отець Ян почав сміятися і загубив сторінку, з якої читав. Після хрещення ми пішли на склони смажити шашлики, тепер я знаю, як на кілька годин викинути всі стрьомні думки з голови - просто гратися з малою, вкладати її спати, носити на руках, розказувати казки, показувати квіти і дерева, строїти дурнуваті рожиці, співати, качати, переодягати тощо. І тоді стає якось легше. А ще добре, коли поруч є люди, які трошки розуміють, які не провокують на сварки, бо я зараз занадто нервова, не задають дурнуватих питань, просто мовчать, просто є поруч і просто розуміють, що треба перечекати цей час разом зі мною, бо мені зараз дуже цього не вистачає...

Ми познайомились, коли він був на першому курсі - я на другому. У них із Дімою були якісь проблеми з навчанням, чи вони щось прогуляли, чи не склали, не пам"ятаю вже, але тоді ми побачили, як вони ледве пересуваючись вповзли в університет, і сказали, що зараз підуть до завкафа розбиратися. Варіантів у мене з дівчатами було небагато - тому ми просто витягли їх з університету, і пішли з ними в найблищий гендель пити міцний чай, щоб попустило і алкоголь вийшов. Потім ми неоднаразово зустрічались на кафедрі. А потім пішовши разом покурити під універом - розговорилися, і виявилось, що ми маємо багато спільних інтересів. З того часу, на всі патріотичні заходи ми ходили разом, а якщо навіть не домовлялися, то обов"язково один одного там зустрічали. Ми могли напитися пива і годинами говорити про геополітику та демократичні процеси в Україні, сміятися та серйозно говорити. Він завжди розказував його плани на майбутнє; про те, як вони громили комуністів; святкували день народження Шухевича; про те, як зіграв Чорноморець та ін. Я зустріла його влітку в Гуляйполі, на нашому фестивалі, він світився від задоволення, допомогав переносити мені блоки з пивом до сцени, коли волонтери десь зникали; сто разів повторюючи, який він щасливий, що приїхав. Я не знаю більш життєрадісної людини, яка б так любила життя. Востаннє я його бачила чи то за день до смерті, чи то в сам день смерті - він сидів на Соборціі грав на гітарі, співав і посміхався мені. Біля нього завжди було багато людей. Я посміхнулась, і як завжди була рада його бачити.
Його очі були соняшними променями, які заряджали як батарейкі. З ним завжди було спокійно і не страшно, немов за кам"яною стіною. Згадуючи цю людину, серце б"ється сильніше і вуха закладає від болю втрати....
Якщо вбивцю посадять за грати - це буде для нього найкращий варіант, який тільки може бути - ніхто цього не вибачить.... Ніхто ніколи не вибачить смерті цієї людини. В цьому світі немає жодної людини, яка б мала права забирати чуже життя.

В хвилину коли я його згадала - мені подзвонили і повідомили, що його було вбито. Він був дуже особливою людиною, з якою ми завжди були на одній хвилі. Він багато зробив особисто для мене і для цієї країні. Від нього аж сходили енергетичні лучі. А зараз мені кажуть, що його більше немає, що якійсь уйобкі антифашисти відслідкували його і просто зарізали. Просто не можу повірити. Досі відчуваю його присутність.... Це дуже болюча втрата. Таких людей дуже мало...
Тримайся там, сонце. Я буду завжди тебе пам"ятати...