просто ми божевільні іскателькі іноземних придурків і Львівських пригод!!!

Треба вибиратись з цього клятого міста. Це були найгірші три тижні за останні кілька років, лише кілька приємних зустрічей, а так переважно крики, істерики, сльози та нерви, яких вже просто не залишилось. На середині тижня треба одягати масочку і валити в теплий вагончик укрзалізниці.
Ми так хотіли залізти на дах аптеки Гаєвського (будинка Русових), навіть вином закупилися, організувпавши там щось на шталт дєвішніка-старєйшин, проте за пару днів будинок згорів. Це був найпрекрасніший будинок Одеси, я все життя мріяла посидіти там з пледом, але ж ці бомжі, які в той день нас налякали назавжди позбавили цієї можливості.
Моя агресивність переходить всі межі, телефон принципіально не береться на 99% дзвоників, які на нього поступають. Дерева всі жовті, і наче чиясь жовч псує їх теплоту. А загалом хочеться, щоб  ця осінь якнайшвидше зібрала свої манатки і відпиздувала кудись подалі, бо повітря з кожним днем залишається все менше... нема чим дихати...

Одеса... Нарешті тепла і сопняшна погода. Три дні  безвилазно сиділа вдома, припинила курити - насолоджуюсь домашньою атмосферою. Страшенно хочеться парків, жовтого листя і теплого глінтвейну. Три дні не хотілось ні з ким бачитись,а просто відсидітись під теплою ковдрою уткнувшись в книжку, а ввечері дивитись з батьками хауса. Але тепло таки прийшло, настрій покращився, і все      більше хочеться несподіваних зустрічей, вечірних посиденьок з друзями, довгих розмов до ранку з коханим та раптових поїздок  по Україні. Хочеться студентської атмосфери, але без прив"язки до універа. Є час для цього, є час все повторити...
Було б добре навчитися вкасовувати відстані і долати їх лише хвилинами, протираючи мокре від дощу скло теплими пальцями,і прокидатись із тобою поруч тоді,коли мені цього хочеться... Ми хочемо неймовірно багато зараз і негайно, не завжди розраховуючи на свої і чужі сили та можливості. Ми забагато хочемо, але неодмінно це отримуємо. Колись... Може не зараз, але хоча б до кінця цього року. Маю надію... Ми живемо в одному просторі, просто трохи далі ніж хотілось би, просто одна наша хвиля і дозволяє не втратити зв"язок між цими відстанями, і щогодинно, ні навіть щохвилинно, пускаючи теплі імпульси в скроні одна одному.
Час одягатись по-осінньому і вирушати в теплі прогулянки жовтогарячою Одесою...

Відпустка після Махна почалась традиціно в Одесі. Там я сподівалась погріти свою дупцю під останніми променями сонця, проте вийшло трохи інакше - відправила сестру в перший клас, брата в одинадцятий, забрала диплом, по-справжньому злякалась за друзів, відсвядкувала з Вітєю, батьками та бабусями шостий день народження сестри. Після маминого годування ми втікли до Львова на вихідні. А там промерзлись, промокли під львівськими дощами, перебираючись з однієї кав"ярні в іншу - повернулись все ж таки до дому.



За тиждень нас знов чекав Львів. Тільки вже з гарною погодою, купою книжок, неймовірною кількістю людей, літературними заходами та самим незабутнім концертом. Прокидатись в готельних номерах під перші промені сонця, цілуватись, грітись під ковдрами, міцно обіймати, щиро відчувати людину зсередини, снідати і гуляти. Ми купували книжки для мами, обговорювали всякі дурниці, підмерзали на вечірніх вулицях, а Львів як завжди був рідний і навіть трохи романтичний. Форум був виснажливий, хоч я й відвідала далеко не всі акції, які планувала, проте зустрілася з купою знайомих і друзів, ніч поезії ми відверто провели в готельному номері обговорюючі дуже важливі для нас питання. Найкращим був концерт "Собак в космосі", я не пам"ятаю, щоб мене ще десь так ковбасило, а на ранок так боліли м"язи, проте найбільше, все ж таки, болить спина від неймовірної кількості книжок, які я дивним чином на собі протягала в останній день.



Моя грєлачка поїхав в тур до інших країн, а ранки стають все більш сумними. На вихідні напевно поїду додому, кажуть там справжній оксамитовий сезон, дуже тепло і навіть в морі купатися можна. І залишиться чекати лише тиждень...
А ще я ненавиджу мобільних операторів, слабкі батареї в мобільних телефонах та ці київські осінні ранки, в яких немає присмаку кави, проте є присмак прохолодного повітря...

До Махна тиждень! Підготовка триває за стандартною схемою, не лякає процес - лякає результат. Боюсь самого фестивалю, точніше свого сприйняття його тепер, коли в голові залишаються виключно спогади. Ще рік тому, на розплавленому від гарячого сонця стадіоні я бачила щасливі і неймовірно чисті очі, а зараз я усвідомлюю, що їх більше немає, завтра чотири місяці як їх немає… І я вже ніколи їх  не побачу, які світяться щирістю і любов’ю до життя; ніколи не зможу порадіти, побачивши брудне від пилюки, але дуже задоволене обличчя, і не зустріну з посмішкою рано вранці біля музею Махна. Фестиваль має пройти так, як має пройти, і для цього треба прикласти зустилля - закусити до болю губи, і працювати.

«Иногда у меня возникает такое чувство, что мы живем в нижней части песочных часов. И наше время как будто уходит. Скоро его не останется вовсе. Нас засыплет песком. Похоронит заживо» (с) Чак Паланік, «Удушье»

( все що залишилось з минулого року )

фото (с) Макс Чайка

Їздили з грєлкою в Переяслав-Хмельницький, краще б не їздили. Мешкали в готелі "Пектораль", мабуть це єдиний готель в цьому місці, бо на рецепшн висіли фотки всяких пьозд звьозд, які теж там проживали (сєрдючкі, тимошенкі, литвини, брєжнєви, тощо). Переяслав-Хмельницький - це місто де нема нічого, ми не могли поїсти, тому що в суботу у всіх кафе були весілля (кафе там всього штук 10 на все місто), а в неділю нічого не працювало, тому що не було світла. Про музеї та інші історичні пам"ятки можна навіть не згадувати - їх ми там не бачили. Але, впринципі, час ми провели добре.

Я страшенно хочу додому в Одесу, але квитків немає взагалі. Взяла на 7-ме серпня, сподіваюсь їх ще поміняти на ці вихідні. Не була вдома більше, ніж півтора місяці. Кажуть, що начебто вже є наші дипломи, які привезли з Києва, але деканат, кафедра та інші працівники на наші постійні дзвоники не відповідають. Цікаво, а чи можуть мій диплом віддати, наприклад, моїй мамі, чи я сама маю його забирати?

На Свірж не їду - хочу тільки в Одесу, сходити ввечері на море, повалятись у себе в саду на гойдалці, насмажити шашличкі, нарешті поспілкуватись з батьками, поплавати в басейні і заснути пізно вночі від солодкої втоми...

Це перше літо, коли мені взагалі не хочеться ніяких фестів та тусівок. Всі їдуть на Фортмісію, а я залишаюсь в Києві, щоб провести вихідні з людиною, з якою мені і без всіх гульок дуже добре. Відверто дістали п"янки - хочеться валятись на пісочку, читати книжки і жувати зелені колоски. Ось цим ми і будемо займатись на вихідних. А ще хочеться на море, свіжих помидорів, вогнища та гітари - десь за містом, де немає міського галасу.



Нарешті є час читати. Читати не якусь університетську х**ню, не конспекти, критичні статті, наукові праці, дослідження тощо, а саме те, що мені хочеться. Виявляється, мега приємно усвідомлювати, що у тебе не висить курсак або дипломна, ти не мусиш терміново здати контрольну, про яку ти щойно почув - цього більше немає, і це... це насолода життям...


На фотці, там де нас багато - це всі хто випустився цього року, одним словом дипломовані спеціалісти видавничої справи та редагування зі спеціалізацією реклама та піар:) (Хлопців цього року не випустили - на фотці зображений офіціант)

З універом все покінчено. На випускний я забила, і замість бухалова з викладачами, я звалила до Києва. 24 червня виповнився рік як я тут  живу . Разом з грєлкою ми провели чудові дні в столиці, а потім поїхали до Львова. У Львові незважаючи на спеку був крутяк, Гололь-Борделло розірвали всіх, решта учасників не надто порадували. Приємно було бачити стільки знайомих обличч з Одеси, навіть не сподівалась, що їх буде стільки. Може нарешті культурний прогрес, а?
Другий день на роботі, розібралась з транспортом і тепер точно знаю як потрапити до нового офісу . Ковтаю гаряче вуличне повітря і потрошку роздупляюся.
Всім спасибі...

В червні народились всі самі кльові - я, Пістон, Волочай, Горобчук, Семенчук і ще купа моїх друзів, а сьогодні цей день настав і для Сашка Ушкалова, з чим його щиро вітаю!!!!!!! Побільше тобі витримки і гарного настрою, і не тільки сьогодні, а завжди!!! :)

Вітаю свою наймолодшу дитину semenchuk з повноліттям!!!! Тепер ти можеш голосувати на виборах і не виходити з запою, але я тобі цього не раджу, тому залишайся таким ж мега активним, позитивним і трохи дитячим, бо саме за це я тебе і люблю!!! З Днем народження!!!!!



Сильно не напивайся сьогодні, бо ми скоро приїдемо - бережи сили:)

Тепер мені хочеться лише спати........

Курва матка... Як же мене заїбав цей кончений канал АТВ. Ну просто слів вже немає. Щойно переключала канали, намагалась знайти щось пристойне для перегляду, і тут натикаюсь на цю хуйню, прошу мене вибачити за нецензурну лексику, але по-іншому я про них говорити просто не можу. Скільки можна мурижити це дебільне питання щодо цього імбецила Маркова, його не менш імбецильну партію "родина", скільки можна розказувати людям, що їх (канал і партію) пресує СБУ, а вони насправді янголи і допомогають людям? Скільки можна підіймати питання щодо Чайки, і розказувати, що саме через його смерть СБУ та Президент вирішили прикрити їх "кримінальну лавочку". Я не розумію, невже у працівників цього каналу не має хоч краплі совісті і поваги, невже їх ніхто ніколи не вчив, що про мертвих не прийнято говорити погано. Скільки можна слухати весь цей маразм? Скільки ще одеситів поведеться на цю брехливу пропаганду, на всі ці маніпулятивні "російські штучки"? Коли це вже все закінчиться? Має ж існувати хоч трохи етики, хоч трохи розуму, хіба ні? Після цього черговорого відра лайна, яке щойно намагались вилити на українців, просто хочеться плюнути в обличчя всім тим, хто є причетним до створення цих програм. Ці покидькі, в кінці програми в титрах навіть бояться залишити свої імена і прізвища, а замість них вписують зірочки. Що це таке? Страх, що за їх брехню, вони таки отримують своє? Я ніколи не бачила людей, які б так себе не поважали і опускалися настільки низько, у яких немає не те, що моральних цінностей, а взагалі нічого людського, які працюють за копійки, за це виконують всі забаганки свого керівництва і лягають під кожного, хто запропонує на пару копійок більше. Про гідність вони напевно взагалі ніколи не чули. Настільки все це огидно, що просто блювати хочеться. Цікавить тільке одне, чому цей канал не закриють? всі що погоджуються з тим, що там декламують? Про яке світле майбутнє нашої країни можна говорити, якщо навколо знакодиться ось такий розсаднік злості і ненависті до всього українського?

Ну ось і почався червень і повалили дні народження всіх близнюків, в тому числі і моє, тільки воно не сьогодні, бо сьогодні всі бухають за цих чудових поетів swalllage_kits та pistonczyk . Ось я довчу це лайно і теж ввечері піду вип"ю пивас за них:)



Бодя, рости большим і вумним, красівим і добрим мальчікам:) І нехай у тебе ніколи не буде сивини і негараздів:) Цьомаю тебе в твою лису голову:)



Пістончику, мій улюблений пастор і бразер з великої літери, вітаю і тебе з твоїм ще неповним тридцятиріччям. Ти вже став практично українцем, тому бажаю тобі ще більше процвітати і розвиватись в цій нелегкій справі, і тоді взагалі все буде крутяк. люблю тебе)

Диплом я таки захистила, тільки на відміну від інших мені задали не 3 питання, а всього навсього 8. Тю, подумала я, мені не звикати - без сюрпризів ми не можемо. Спершу це страшно обурило, а потім я зрозуміла, що по-іншому мабуть би не вийшло, як це так, щоб Зайцева закінчила універ і її ніхто на останок не роздратував. Цікавим моментов стало ще й те, що всі хто писали свої дипломи самі, тобто не за бабло, отримали четвірки, навіть якщо в рецензіях було написано, що претендують на оцінку відмінно. Але це вже таке... За два тижні маю державний іспит і хєрову тучу питань по рекламі і PR.

А святкували ми це традиційно брутально - з пивом і шампанським, квітами, гітарою, розмовами, поцілунками, сварками; донєцкімі, які о другій годині ночі вирішили поспівати з нами, з пам"ятником Франку, спогадами про Макса, сльозами, підворотнями, розмовами про Україну і росію, колядки і втрату традицій, з сидінням біля моря, з усмішками і любов"ю.

Дякую тобі, Бутук, що вчасно взяла мене за руку, коли всередині вже все розривалось, і за ту душевну розмову.
Думаю, ти права, що справжніх героїв Бог забирає набагато раніше, ніж  все це лайно, що навколо...

До захисту залишилось 16 годин... Мене потрошку починає тіпати, відчуваю, що зранку буде повний триндець у вигляді тремтячих рук, захриплого горла і червоних очей. Я настільки перечитала всю цю нудотіну, що в голові змішалось навіть те, що впринципі змішуватись не може. Я не пам"ятаю що написав Кара-Мурза, і чим його маніпулятивні методи відрізняються від методів Варії, з ким погоджується Богуш і кого заперечує Почепцов і блаблаблаблабла....
За словами наукового керівника завтра треба прийти в пристойному вигляді (наче зазвичай я в купальнику в універ ходжу), купити квіти і цукерочки для рецензента, хоча мені більше хочеться купити їй фаллоімітатор, хто зна - може допоможе. Після нас будуть захищатися ще студенти четвертого курсу, може вона хоч їх зайобувати не буде? Думаю, треба рятувати і своїх, і молодших, а то реакція у студентів може бути непрогнозована.
Настрій тримається на нульовій позиції, і не падає нижче тільки тому, що завтра приїде моя грєлка:)

Всьо, ушла в науку.... Якщо не з"явлюсь до кінця тижня - в маєй смєрті прашу вініть маєво рєцєнзєнта і научнава рукавадітєля....

Я знала, що колись має наступити той момент, коли хочеться вдавитися. Ще кілька днів тому я весіла в Польщі, отримувала масу задоволень від Познані, гульок, чарної фортуни, півметрових запеканок, мєга дорослих порцій салаток, красивих поляків  і веселих українців, але ж... курва... варто мені було тільки повернутися в Україну... Виявилось, що 1 червня у мене захист цього єбучого диплому. Сьогодні з"явившись в універі я послухала стільки, скільки не чула за всі 5 років навчання в цьому крисятнику. Стільки лайна і всякої іншої гавнятіни на мене ще не виливали. Спершу науковий керівник каже, що робота хороша, проте рецензент пише таку тєлєгу, що хочеться взяти кулемет і знести собі голову, чи комусь з викладачів. Я знала, що так просто і легко нічого не закінчиться, і моя кафедра обов"язково підготує якійсь подарунок на кінець, але щоб так мене роздратувати і зіпсувати настрій - це ще треба вміти. До захисту 3 дні - в голові каша і нереальна кількість негативних емоцій. Курде, коли ж це пекло закінчиться??? Щоб їм ця клята реклама і політичні маніпуляції ще уві сні кілька років приходили.... Копійчини не дам, і ніколи нікого не буду агітувати вступати в цю срань під назвою "кафедра журналістики"....

На вихідних я була в Харкові. Я починаю безмежно любити це місто, навіть з його фіговою холодною погодою, калюжами і переодичним дощем. Воно чарівне, правда... Харків насправді дуже затишний, гостинний і теплий, а може це тому що поруч була моя грєлочка.

Сьогодняшній день я провела в Одесі поруч зі своєю маленькою Ярославочкою та друзями. До потяга година - прощатися було важкувато.

Завтра я в Києві, сподіваюсь з коханою жонкою. а післязавтра...

Післязавтра я лечу країну від якою у мене пульсує в скронях, де я годинами можу мовчки гуляти вузенькими вуличками, взагалі не спати, вчитися, захоплюватись будинками, картинами, літературою; сміятись, збирати квіти, спати в тамбурі, коли в потязі немає місць; щоразу вчитись чомусь новому, вдихати нові запахи, божеволіти... Ще раз дякую sashko_nedoniy  за таку мега круту можливість. В середу я лечу в Варшаву, а звідти в Познань. Ой, як же я встигла за цим містом скучити....
Польща, Польща, Польща...
Нарешті я повертаюсь...
Аллілуя....

Я безмежно щаслива........ Дякую всім за це.....

думала, що це нереально, але ж на чергові провокації вже не повелась... ворзель розставив все по своїх місцях.
я пишаюся собою. і взагалі зараз просто фантастично круто.
от саме такої весни і хотілось. і відчувати все так. мене тягне до землі - я постійно лежу в  траві.
наді мною блакитне небо, і такі ж блакитні очі.
київ був чудовий, приїхавши в одесу розумію, що вона зачаровує.
дихаю на повні груди. смакую...
цього моменту я чекала занадто довго...

Увага, РОЗШУК!
Співробітниками ГУМВС України в Одеській області за підозрою у нанесенні тілесних ушкоджень гр. Чайці Максиму Олександровичу 1988 р.н., що мало місце 17.04.2009р. у м.Одесі по пр-ту Олександрівському,17, від яких потерпілий помер, розшукується Довгань Андрій Віталійович 28.10.1985 р.н., мешканець м.Одеса
За даним фактом порушено кримінальну справу за ознаками ст.121 ч.2 КК України.
Останній час розшукуємий був одягнений: у спортивну сіру кофту з капюшоном, джинси темного кольору, світлі кросівки.
При собі мав рюкзак зі спальним мішком. Може ночувати у скверах, парках лісосмугах.
Всім, кому відомо про місце розшукуємого прохання повідомити за телефонами: 779-42-16, 779-42-49, 722-45-42, 02 або звернутися до найближчого відділення міліції.

Зареєстрований за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, буд.52, кв. 24. Паспорт серії КК № 889658. За попередніми даними може переховуватися в Києві.

Зовнішній вигляд:

Зріст - середній (165-175 см), худорлявої статури, волосся коротке, пряме, темного кольору, очі темні, обличчя худорляве, брови вузькі, ніс з горбинкою, підборіддя – виступаюче, губи тонкі, рот та вуха – великі.

http://ostrovforum.net/showthread.php?t=1536&pag... ©

коли я сьогодні топала на вокзал за квитками до києва, на день народження своєї жонки, на вулиці світило яскраве сонце і паралельно падав дощ, тоді посміхаючись наступаючи в калюжі я зрозуміла, що я безмежно щаслива людина... кажуть, що справжні друзі завжди залишаються з тобою, коли важко, а тепер я знаю, що справжні друзі ще вміють виводити зі стану, коли дуже погано. життя прекрасне, і щоб ви мені зараз не почали доказувати - мені хочеться, щоб у мене виросли крила, тоді б я високо взлетіла в небо, облетіла всі місця, де залишились кавалки мого серця і повернулась назад, де воно пульсує найбільше - тут, зараз, з тобою...

__________________________________________________________________________________

а завтра я в Києві

Я вже й забула, що можна все кинути і поїхати на кілька днів за місто на лиман, де немає жодного зв"язку зі світом, там є лише маленька дерев"яна хата, садочок, в якому ми розбили намети, квіти, гамак, шашлики, зроблені жіночими руками;  друзі, гітара, співи, практично повна відсутність сну, розмови, жарти, сльози від сміху, білі черевики в глині, теплі спальники, міцні обійми, сонце і дощ одночасно, хмарність... Було неймовірно добре, не можу пригадати коли в останнє мені було так комфортно, так затишно і весело. Однозначно, це найкращі вихідні за останні півроку так точно. Нам не завадити мокрі дороги, даїшники та глина; нас не налякали ванна та туалет - нам просто було шалено класно. Дякую всім, хто подарував всю цю теплоту і дав розслабитись, відключивши мене на цілих дві доби від зовнішнього світу, давши пожити лише теплими емоціями...